Сьогодні в цій будівлі знаходяться ресторан та магазини. Хоча спочатку тут був жіночий монастир. Після розширення міста він опинився у самому центрі Алкмара. Небачена розкіш, тим більше коли до влади прийшли протестанти.
Монашок попросили на вихід, а будівля відійшла у власність місцевої влади. Та, не довго думаючи, продала його лейтенанту Дідеріку ван Соною. Так будинок отримав свою теперішню назву – двір Соноя.
Дідерік прожив в цій будівлі понад 20 років, і я дуже сподіваюся, що був в ньому щасливий. Після цього новими власниками будинку стали Вільям ван Бардес зі своєю дружиною. Майже одразу ван Бардес розпорядився прибудувати до будинку вежу, щоб дружина могла пити в ній чай, споглядаючи неймовірні краєвиди за вікном. Чайні кімнати в ті часи були невідмінним атрибутом статусу та заможності. Чайна кімната нагорі вежі – це були захмарні витрати. Вільям безперечно обожнював свою дружину, інакше навіщо йому потрібні були такі величезні витрати?
Вежа Соной була збудована дуже швидко. Нагору, в єдину кімнату, вели досить вузькі сходи. З вікон кімнати відкривався чудовий краєвид на місто. Він і сьогодні не менш фантастичний.
У цій вежі його кохана дружина могла не лише милуватися панорамою, а й бути ближче до Бога. Так, у ті часи люди вірили, що таким чином можна стати буквально ближче.
Через декілька років після закінчення будівництва, пані ван Бардес зненацька померла. Вільям був вбитий горем. За його наказом на стелі тієї самої чайної кімнати в вежі був нанесений напис латиною. Його сенс полягає в тому, що всі ми залежні від долі та колеса Фортуни. Цей напис зберігся до наших часів.
Весь рік вежа Соной стоїть зачиненою, але у дні культурної спадщини на неї можна піднятись. При нагоді не упустіть можливість побачити на власні очі приховану перлину Алкмару.
