Сто років тому Геріт де Йонг зміг змінити підхід до виховання дітей з проблемних родин. Його підхід був геть інший та мало хто вірив в успіх, але попри усі складнощі він досягнув успіху.
На початку 20-х років минулого століття дівчаток з соціально нестабільних родин зазвичай забирали у зачинені будинки-iнтернати, які знаходились далеко за містом. Простіше кажучи — десь у полі. Дівчата, які й так не доотримували батьківської любові, потрапляли у середовище з дуже жорсткими правилами та покараннями. Вони росли у соціальнiй ізоляцiï та не мали шансів отримати хоч якусь освіту, щоб у майбутньому мати змогу отримувати гідну зарплатню. Все на що вони могли розраховувати після виходу з цього заходу — це робота прибиральницею або робітницею. В ті часи на такій посаді жінки отримували дуже малі гроші та просто були не в змозі себе прогодувати. Саме тому, зазвичай дівчата з цих будинків ставали проститутками.
Ідея Геріта
Геріт де Йонг виступив з ідеєю спробувати змінити цю ситуацію на краще та звернувся зі своєю пропозицією до влади Амстердаму. Він попросив надати йому житлову площу, де Геріт та його команда зможуть створити будинок сумісного проживання для 24 дівчаток віком від 14 до 21 року.
Влада пішла йому назустріч та виділила приміщення у житловому будинку, який, на той час, вже будувався. У вересні 1926 року у будинок сімейного типу в’їхали перші шість дівчат.
Ідея Геріта полягала у тому, що це буде будинок сумісного проживання, де дівчата мали б свою окрему кімнату, мали право виходити у місто, ходити у ту саму школу, в яку ходили й раніше. А у вихідні вони мали змогу відвідати своїх рідних. У будинку був директор та виховательки, які мешкали на кожному поверсі. Цього вимагали певні правила.
Річ у тому, що кімнати на ніч зачинялись та вийти з кімнати можна було тільки натиснувши кнопку з дзвоником, тому вихователька відразу чула та бачила хто куди пішов. Ходити вночі дівчатам одній до одної було суворо заборонено.
Якщо дівчата ще не працювали, то вони отримували кишенькові гроші. Також могли самі вирішувати чи ходити до церкви та як часто, вчилися шити та танцювати. Тут існувало тільки одне дуже суворе правило: якщо дівчина не прийшла ночувати, то назад вона могла вже не повертатись.
Головна мета Геріта де Йонга була створити такий будинок, щоб зовні він не відрізнявся від будинків для звичайних родин. Це давало змогу не привертати зайву увагу та дівчата могли жити у спокійних умовах.
На горищі їх будинку, у них була кімната… ні, не катувань, а кімната для роздумів та заспокоєння. Також за будинком у них був свій садочок, де вони вирощували квіти та овочі.
Зміни у статуті закладу
З часом правила заходу потроху змінювались. Так, з 1958 року після попередньої домовленості з директором, дівчина могла запросити когось до себе в гості. А згодом вони отримали ще більше самостійності та мали самі вирішувати чи хочуть вони вживати алкоголь чи наркотики. У будь-якому разі цього робити було не можна в будинку, а поза його межами дівчина сама була відповідальна і за себе, і за свої вчинки.
Останні роки
Вже у 60-х та 70-х роках ставлення соціальних служб до проблемних родин змінилось. Вони перестали забирати дівчат звідти, а намагались допомогти батькам змінитись. Тому, дуже швидко кількість дітей, які проживали у притулках, почала сильно скорочуватись. І цей будинок на вулиці Olympiakade теж став порожнім. На початку 1978 року було оголошено про закриття будинок сімейного типу. У липні того ж року його покинули останні дівчата.
Після цього цей будинок був перебудований під десять окремих квартир, де й досі живуть люди. Сам же будинок, а точніше цілий комплекс, був занесений до місцевого переліку пам’яток архітектури.
Більше цікавого про Амстердам можна дізнатись на моїх екскурсіях.
